«Королева осені» влаштовує свято в Тюрінгії

Коли восени садовий рік добігає кінця, у Гера та Бад-Кестріці настає розквіт сезону: саме тоді жоржини досягають повного цвітіння. Ця декоративна рослина, яку ще називають «королевою осені», вже давно є частиною багатої культурної спадщини, особливо на сході федеральної землі.

Наскільки живою є ця традиція, стало очевидно, зокрема, протягом останніх тижнів: на початку вересня в Гері та Бад-Кестріці цілий вікенд поспіль відзначали свята, присвячені жоржині, — із сотнями відвідувачів, насиченою програмою та виборами «Королеви жоржини» й «Жоржини року». 

Навіть поза цими урочистостями жоржина відіграє у регіоні важливу роль. Щороку в саду жоржин у Гері можна помилуватися майже 2 000 жоржин близько 100 сортів, — пояснює Олександр Фройліх, керівник міського відділу озеленення. Точна кількість щороку варіюється залежно від плану посадки.

У 2028 році очікується великий ювілей

Сад було засновано ще в 1928 році, і він пережив як воєнні потрясіння, так і возз’єднання Німеччини, а також фінансові проблеми міста. Таким чином, за даними міської адміністрації, цей комплекс у Гері є щонайменше одним із найстаріших виставкових садів жоржин у світі. 100-річний ювілей комплексу планується відсвяткувати у 2028 році.

Сад жоржин традиційно забезпечують селекціонери з Бад-Кестріца, де ще в 1826 році під керівництвом енергійного піонера садівництва Крістіана Деегена було засновано перше німецьке комерційне садівниче господарство з вирощування жоржин. Бум перших років, коли регіон став визначальним чинником європейської садової культури, сьогодні вже минув. 

До 1960-х років у Кестріці ще було понад 20 виробничих садівничих господарств, серед яких три спеціалізувалися на вирощуванні жоржин, пояснює Дірк Панцер, власник спеціалізованого підприємства з вирощування жоржин «Paul Panzer». Сьогодні його сімейне підприємство, яке у 2022 році відсвяткувало 150-річний ювілей, є останнім у Тюрінгії, що спеціалізується на вирощуванні жоржин. 

З Тюрінгії — у світ

Сьогодні з Бад-Кестріца постачають квіти не лише до саду далій у Гері. Крім того, відвідувачі можуть помилуватися чудовими квітами зі Східної Тюрінгії також у Егапарку в Ерфурті. За словами речниці міських комунальних служб, у «Егапарку» наразі представлено 250 сортів у 15 класах. Серед них — найстаріший німецький сорт, що досі перебуває у продажу, — жоржина «Кайзер Вільгельм» 1881 року. 

Однак, за словами Панцер, далії з Бад-Кестріца можна побачити також на острові Майнау на Боденському озері, у Франкфуртському Пальменгартені або в Гамбурзькому Фолькспарку. Хто шукає жоржини для свого саду, може відвідати демонстраційний сад родини Панцер, де представлено близько 350 різних сортів.

Хто хоче дізнатися більше про історію жоржини, також знайде потрібну інформацію в Бад-Кестріці: Центр жоржин, відкритий у 2007 році як офіційний супровідний проєкт до Федеральної садової виставки, орієнтований як на зацікавлених відвідувачів, так і на науковців. Тут розміщено «Німецький архів далій», музей та власний демонстраційний сад, у якому на площі близько 400 квадратних метрів вирощуються історичні сорти далій та їхні природні види. 

Спочатку жоржина походила з Мексики і може похвалитися великою різноманітністю: Форми варіюються від класичної округлої кулястої жоржини до екзотичних на вигляд «кактусових» та «оленячих рогів» з вужчими пелюстками. Щодо кольорів також майже немає обмежень: крім синього кольору, який, за словами Панцера, далії генетично не можуть утворювати, можливе все. За даними фахівця з далій, у світі наразі зареєстровано близько 30 000 сортів, з яких, за оцінками, досі існує ще близько 10 000. Сучасні селекційні програми, серед іншого, спрямовані на те, щоб зробити жоржини більш стійкими до зберігання у вазі.

Жоржини — справжня кулінарна насолода

При цьому жоржина не тільки приємна на вигляд: її бульби також придатні для вживання в їжу. Смак варіюється залежно від сорту і найбільше нагадує смак топінамбура. Спосіб приготування схожий на картоплю. Щоб популяризувати таке використання рослини, родина Панцер навіть створила власну книгу рецептів із далій. 

Але як же взагалі жоржина — яку досі в деяких регіонах називають «георгіною» — потрапила до Тюрінгії? Перша письмова згадка про жоржину датується кінцем XVI століття. Спочатку її вирощували в Європі, зокрема в Іспанії, а потім натураліст Олександр фон Гумбольдт привіз жоржину до Німеччини, розповідає Панцер. Закладенням фундаменту місцевої традиції вирощування жоржин стало створення комерційного садівничого господарства, заснованого Крістіаном Деегеном, та поява інших садівничих підприємств у регіоні. 

У 2024 році «Традиція вирощування жоржин у Середній долині Ельстера» була включена до Тюрінгенського реєстру нематеріальної культурної спадщини. Однак, за словами Панцера, для селекціонерів жоржин економічне виживання стає дедалі складнішим. Оскільки діяльність «Центру жоржин» значною мірою спирається на волонтерську працю, його майбутнє наразі не є гарантованим.