Чому німецьких авіабудівників відправили до СРСР

22 жовтня 1946 року о 6:00 ранку двоє чоловіків постукали у двері квартири в Галле-на-Заале. Російський капітан та солдат зі зброєю повідомили родині, що там мешкала: «Згідно з наказом № 228 вас вивезуть до СРСР. Куди саме, я вам зараз сказати не можу. О дванадцятій я повернуся, і все, що ви встигнете спакувати до того часу, зможете взяти з собою».

Тоді мати наказала забити цвяхами сімейні шафи з усім домашнім майном і винести їх на вантажівку, що стояла перед вхідними дверима. О 12:00 подружжя разом із трьома синами доставляють на вокзал у Галле, де вони сідають у поїзд. Куди саме вони їдуть, на той момент вони не знають. Так розповіла про ті події свого часу мати Конрада Еуліца. 

Сім’я Еуліца була однією з багатьох, яких того дня відвезли до Радянського Союзу — тому що там хотіли забезпечити собі експертизу фахівців з наукових кіл. Тепер, у четвер, до 80-ї річниці цих подій, Еуліц має намір виступити з доповіддю на цю тему в Дрездені. 

Чому сім’ю забрали?

За словами історика Крістофа Міка, який викладає в Університеті Варвіка, того дня до Радянського Союзу було вивезено 2 300 так званих фахівців разом із їхніми сім’ями. Загалом, за оцінками Міка, у період з 1945 по 1947 рік така доля спіткала близько 3 000 фахівців. Серед них були експерти з ядерної фізики, оптики та ракетних досліджень — і, як у випадку з родиною Еуліца, з авіації. Батько Еуліца, як він сам розповідає, за фахом був аеродинаміком.

Цей перевезення фахівців та їхніх сімей до Радянського Союзу Мік описує як «депортацію», що відбулася проти їхньої волі. Еуліц також зазначає: «Для тих, кого це стосувалося, це була операція з викрадення». За словами самого Еуліца, на той час йому було два роки, і він був наймолодшою дитиною в родині, коли їх відвезли до СРСР. Він каже, що сам не пам’ятає того дня. 

Гонка за знаннями

Цією акцією Радянський Союз прагнув забезпечити собі німецькі знання та результати наукових досліджень. Багато вчених у радянській окупаційній зоні вже працювали та проводили дослідження на користь Радянського Союзу. Проте там вирішили перевезти фахівців до СРСР, як пишуть історики Райнер Карльш і Бургхард Ціесла у спільній статті.

За словами Міка, окремі радянські міністерства промисловості сприяли перевезенню німецьких експертів. За даними Ціесли, операцію проводила радянська служба державної безпеки НКВС.

Цісла припускає, що американська операція «Paperclip» могла додатково тиснути на радянську сторону, змушуючи її забезпечити собі знання цих фахівців. Американці вже на початку 1946 року почали вербувати вчених для своїх цілей.

Частина операції «Оссавакім»?

Те, що сталося 22 жовтня 1946 року, пізніше також отримало назву «операція Оссавакім», як пишуть Карльш і Цісла. Еуліц відкидає цей загальний термін. Він воліє описувати те, що сталося, як «наказ № 228», який безпосередньо спричинив депортацію авіаційних інженерів. Згідно з публікацією фізика Герхарда Барклейта, цей наказ був виданий у квітні міністром авіаційної промисловості СРСР з метою підготовки перевезення фахівців до СРСР.

Життя в Радянському Союзі

У Радянському Союзі сім’я Еуліца оселилася в Подбережжі — селищі на Волзі. Сьогодні це селище називається Дубна III, як каже Еуліц. Він не пам’ятає самої подорожі туди, зате дуже добре згадує час, проведений у СРСР.

Діти там відвідували німецьку школу, а з іншими німецькими сім’ями зустрічалися на театральних виставах, концертах або танцювальних вечорах. Німецьким сім’ям там жилося добре, але дорослі не мали права залишати Подбережжя без супроводу, згадує Еуліц.

Він каже: «Ми, діти, мали там безтурботне, чудове дитинство». Лише під час повернення до Німеччини, проїжджаючи через Польщу та саму Німеччину, Еуліц побачив зруйновані міста та промислові об’єкти, як він розповідає.

Повернення до Німеччини

У вересні 1950 року сім’ю повернули до Галле. Звідти через деякий час, зробивши зупинку в Берліні, вони вирушили до Дрездена. Тут батько Еуліца працював на Дрезденському авіаційному заводі. У Федеральному архіві зазначено, що вчених повернули у 50-х роках після того, як їхні знання «використали».

Діти не знали, над чим саме працював батько в СРСР. Про це вдома не говорили. «Треба знати, що в НДР про це не можна було говорити», — зазначає Еуліц. У зрілому віці він сам став авіаційним інженером і працював у Дрездені.

Осмислення пережитого

Вийшовши на пенсію, він почав читати лекції з історії авіації в Дрезденському товаристві любителів авіації. Після довгих роздумів він вирішив, як сам каже, самостійно дослідити тему депортації фахівців. 

Зрештою в ньому дозріло рішення виступити з доповіддю до 80-ї річниці депортації фахівців з авіації у Дрездені. У цьому йому також допомогли його двоє онуків, які хотіли дізнатися від нього якомога більше про ті часи. «Мені стало зрозуміло, що наступні покоління не знають про такі післявоєнні дії радянських і американських властей», — каже Еуліц.