Gen Alpha тримає нитки в своїх руках під час вишивання

«Клац, клац, клац» — уся кімната в школі мереживоплетіння в Аннаберг-Бухгольці наповнена стукотом дерев’яних п’ялець. Це типовий для Ерцгебірге звук. Великі й маленькі руки крутять і перехрещують нитки на своїх барвистих мішечках для мережива. Час від часу вони встромляють у мішечки численні шпильки, щоб закріпити вже виконану частину роботи або відкласти вбік невикористані мереживні палички. 

Ті учениці, які не зосереджені на роботі, базікають із сусідкою, а тим часом із різнокольорових ниток вимальовуються медуза, півень чи лисиця. «Ману, допоможеш мені?», — час від часу лунає це запитання, коли якась із учениць «заплуталася», як каже вчителька мереживоплетіння Мануела Фішер.

Тепер Фішер поспішає до Маї. Дев’ятирічна дівчинка лише недавно почала відвідувати уроки плетіння на гачках. Проте вона вже вправно плете — хоча іноді й трохи занадто швидко. Тоді підходить вчителька Ману і допомагає, обертаючи та намотуючи нитки, доки вони знову не лягають як слід. 

Плетіння мережива — це реміснича техніка, що складається лише з двох рухів: обертання та перехрещення, як пояснює Мануела Фішер. «Плетіння мережива — це різновид плетіння», — додає вона.

Спільне дозвілля як засіб боротьби зі стресом

Мая уважно слухає, киває головою, а потім знову бере нитки в руки. «Отож, я вже бувала тут зі своїм класом, і тоді я зрозуміла, що мені це дуже подобається, тому я й прийшла сюди зараз», — розповідає дев’ятирічна дівчинка, яка саме плете пташку. Вона любить сюди приходити, «бо це заспокоює нерви», — радісно каже Мая.

Поруч із дівчатами у школі мереживоплетіння над своїми проектами сидять також три літні жінки — одна з них прийшла заради своєї онуки. «Це було на початку року. Емілія підійшла і запитала: „Бабусю, ти підеш з нами? Я кажу: «Так, це чудово, адже я сама в юності займалася мереживоплетінням», — розповідає 69-річна Карін Швабе.

Але найголовніше у спільному хобі — це «спільний час із дітьми, це чудово», — пояснює Швабе. Її онука Емілія дотримується схожої думки. Вона займається мереживоплетінням, бо «після напруженого шкільного дня це допомагає трохи розслабитися». І не менш важливо при цьому: «Просто бути разом з іншими», — каже вона.

Традиція в Ерцгебірге

Вишивка мереживом тісно пов’язана з Ерцгебірге — і це, як відомо, вже понад 450 років. Так, майстриня мереживоплетіння зображена поруч із різьбярем та двома гірниками у традиційному мотиві «Швіббоген». Особливо відомою стала Барбара Утманн, яка, як вважається, у XVI столітті наймала до 900 майстринь з плетіння мережива та зробила значний внесок у поширення цього ремесла в Ерцгебірге. На її честь названо школу мереживоплетіння в Аннаберг-Бухгольці. Після того, як тут припинилося гірниче видобування, мереживоплетіння стало для регіону засобом заробітку, пояснює Мануела Фішер. І навіть сьогодні в Ерцгебірге продовжують займатися цією технікою рукоділля, хоча й переважно як хобі.

Емілія вважає, що завдяки цьому вона якось відчуває зв’язок зі своєю батьківщиною. «Це просто якось невід’ємна частина життя», — розповідає Кімберлі, ще одна учениця школи мереживоплетіння, — «бо моя старша сестра цим займалася, моя мама цим займалася, мої двоє молодших братів і сестер теж цим займаються».

Більше, ніж бабусині мереживні серветки?

Вишивання мережива приносить радість і молодому поколінню — це справді відчувається в цій кімнаті. На жаль, багато хто, згадуючи про мереживо, досі думає про бабусині серветки, каже Стефі Шнайдер, експертка з вишивання мережива та керівниця Народного університету Шварценберга. При цьому мереживоплетіння з тих пір справді змінилося: тепер з нього виготовляють прикраси або працюють у тривимірному просторі з дротом. «Отже, треба бути трохи сучасним, щоб привабити людей», — вважає також Мануела Фішер. Вона надає дітям усі кольори та працює також із блискітками й перлинами.

Багато молодого покоління, майже немає чоловіків

Хоча й немає даних про те, скільки дітей та молоді в Саксонії активно займаються мереживоплетінням або вміють це робити. Але, за словами Шнайдер, у Ерцгебірге це ремесло досі залишається дуже актуальним. «Ми не турбуємося щодо молодого покоління», — додає вона. Саксонсько-Ерцгебірзька асоціація мереживоплетіння (SEKV) також оцінює кількість учасників курсів за останні роки як стабільну. 

Але, як пояснює Мануела Фішер, бракує саме представників середнього віку. «Нам бракує людей віком від 20 до 40 років», — каже Фішер. Погляд на її навчальну аудиторію це підтверджує — тут за коклюшними мішечками сидять учениці початкової школи, підлітки та жінки старшого віку.

Так само не видно хлопців і чоловіків. У цьому хобі їх у меншості. При цьому в Ерцгебірге за кошиками для плетіння сиділи й чоловіки, особливо коли регіон жив за рахунок цього ремесла, як розповідає Фішер. За її словами, у її курсах час від часу все ж з’являються чоловіки. «У нас завжди був один хлопчик, саме в цій групі, але, на жаль, він більше не приходить», — каже Фішер.

Зв’язок на все життя

Натомість багато інших дітей на заняттях Мануели Фішер хочуть зберегти своє хобі — плетіння на гачках, про що, наприклад, розповідають Емілія чи 13-річна Кімберлі. Дехто навіть сам передає ці навички далі. Одна з колишніх учениць Фішер переїхала на навчання до Галле і там керує дитячим гуртком з плетіння мережива, як розповідає керівниця. «Завжди приємно, коли знову зустрічаєш дітей з тих часів, які й досі займаються плетінням мережива». У цьому випадку навіть за межами Ерцгебірге.