Піч гасне: у Калі більше не випалюють новий фарфор

У цеху постійно чути гучне гудіння. «Мені навіть буде бракувати цього шуму від печі», — каже Ніколь Рот, посміхаючись і водночас ковтаючи слину. «Я, власне, думала, що пропрацюю тут аж до пенсії». Рот, якій за 40, є керівницею відділу декорування на підприємстві Kahla Porzellan GmbH. Вона посміхається, коли розповідає про ситуацію на цьому традиційному, але збанкрутілому підприємстві, де вона колись пройшла навчання на художницю зі розпису скла та порцеляни. Однак іноді її очі все ж наповнюються сльозами.

Адже рівно через 182 роки після того, як у Калі вперше випалили порцеляну, велика піч там тепер гасне. У присутності колективу та гостей газові регулятори остаточно вимикають. «Поки піч повністю охолоне, знадобиться кілька годин», — каже керівник виробництва Франк Майнхардт-Руппін.

Піч можна було нагріти до 1 400 градусів, щоб іноді протягом кількох годин випалювати чашки, тарілки, чайники та інші вже сформовані й попередньо випалені порцелянові вироби. Теоретично на установці довжиною 70 метрів можна було випалювати 50 000 виробів на день. «Чим більше випалювали, тим вигіднішою була експлуатація печі», — пояснює Крістоф Швітер. Кілька місяців тому його запросив до Кали тимчасовий керуючий у справі про банкрутство Рольф Ромбах. Однак останнім часом піч не була завантажена достатньо, щоб її можна було ефективно експлуатувати, додає Майнхардт-Руппін.

За словами Швітера, витрати на енергоносії, які зросли навіть під час процедури банкрутства, остаточно добили підприємство. Тільки біржові ціни на газ різко зросли. Останнім часом витрати підприємства на енергоносії становили близько 200 000 євро на місяць.

Високі витрати на енергоносії, низький рівень замовлень

Однак самі лише витрати на газ не призвели б до процедури банкрутства, розпочатої навесні. Тоді підприємство пояснювало скрутне становище слабкою ситуацією з замовленнями, стриманістю у витратах у сфері громадського харчування та високими витратами на енергоносії. Тим часом Швітер зазначає, що в минулому також не було здійснено необхідних інвестицій. Проте обладнання відповідає високому технологічному рівню. Велику піч планується продати. «У країни за межами Європи», — підкреслює Швітер. Адже кількість виробників порцеляни стала незначною не лише в Німеччині.

При цьому саме Східна Німеччина довгий час була відома промисловим виробництвом порцеляни, де, принаймні в межах Європи, вона й отримала свій історичний початок із майсенської порцеляни. За даними місцевого міністерства економіки, у сучасної Тюрінгії ця галузь буквально процвітала, і Кала також стала відомим виробничим центром. Вже з 1844 року там вручну наносили на чашки та інший посуд, наприклад, знаменитий синій візерунок із солом’яних квітів.

Колись у VEB «Фейнкерамік» працювало 18 000 осіб

Зрештою, за часів НДР місто стало штаб-квартирою народного підприємства (VEB) «Фейнкерамік», до складу якого входило 17 підприємств із приблизно 18 000 працівників. Приблизно 2 300 з них працювали в Калі. Після об’єднання Німеччини Кала також зазнала приватизації та першого банкрутства. У 1994 році було засновано нове підприємство «Kahla/Thüringen Porzellan GmbH».

У 2020 році ця компанія оголосила про банкрутство після того, як зірвався великий контракт, і її очолив нинішній генеральний директор Даніель Єшоновський. Перед банкрутством шість років тому на мануфактурі ще працювало близько 250 осіб. У травні йшлося про 120 співробітників, які працювали в компанії. Наразі їх залишилося близько 100, а після припинення виробництва самого фарфору їх стане ще близько 70.

Компанія отримала чимало нагород за дизайн. Швітер говорить про «інноваційні ідеї», які були придумані та втілені в Калі, і наводить як приклад декор з фетру, придатний для миття в посудомийній машині. За словами Швітера, таким чином підприємство також відреагувало на зміни в купівельній поведінці клієнтів. Типовий початковий набір повного столового посуду вже давно не є нормою.

Тому «Кахла» також зробила ставку на рестораторів та готелі як клієнтів. Виробництво рекламної продукції, наприклад чашок з логотипами компаній тощо, останнім часом також стало важливим напрямком діяльності. Наприклад, у цеху декорування зараз ще прикрашають чашки для однієї кав’ярні в Парижі. «Ми вже не раз постачали їм продукцію», — згадує Рот.

З кінця вересня стало ясно: «Я багато плакала»

Хоча ліквідатор Ромбах докладав зусиль, щоб все-таки знайти інвестора, і до цих зусиль долучилася також земля Тюрінгія; наприкінці вересня надійшло повідомлення, що немає економічних підстав для тривалого продовження діяльності підприємства.

Керівниця відділу декорування Рот досі добре пам’ятає той день, коли дізналася про закриття свого роботодавця: «Я плакала, багато плакала». Наразі серед персоналу панують неоднозначні настрої. Дехто каже, що ситуацію вже не змінити, інші ж ще сподіваються, що справа якось вирішиться. «І більшість колег залишається на своїх місцях, на них я можу покластися», — підкреслює Рот.

Цей настрій особливо помітно у Гайке Шахе. Як і багато інших її колег із відділу виготовлення білих виробів, у четвер вона відпрацювала свій останній повноцінний робочий день. «Я пропрацювала тут п’ять років. Це неприємно», — каже вона. Що чекає на 61-річну жінку в професійному плані, вона ще не знає. «Зараз так склалося... Але, можливо, ще станеться диво, хто знає».

Великий наплив відвідувачів у заводському магазині: «величезна хвиля співчуття»

Тим часом Бенедикт Берншаузен ще по-справжньому потіє. Як керівник заводського магазину, 38-річний чоловік вже кілька днів не має ні хвилини перепочинку. Відтоді, як стало відомо про закриття «Кахли», натовп у заводському магазині просто величезний. Іноді автомобілі навіть стоять у заторах біля виїзду. «Зараз до нас щодня приходить від 1 500 до 2 000 клієнтів», — каже Берншаузен. Зазвичай щодня приходило кілька сотень покупців.

Ці дні були «емоційними гойдалками», — описує Берншаузен, який, хоч і працює в «Калі» лише трохи більше шести років, але знає історію підприємства як ніхто інший. Клієнти часто відчувають потребу розповісти про свої власні зв’язки з «Калою» та посудом, діляться анекдотами та переймаються долею підприємства та його співробітників. «Ми разом сміємося, але іноді й відчуваємо ком у горлі. Хвиля співпереживання просто величезна», — каже Берншаузен.

Посуд, який супроводжує з дитинства

До таких клієнтів у заводському магазині належить, зокрема, Крістіан Косек. «Це, мабуть, останній раз, коли ми ще можемо щось тут купити», — пояснює він. Разом із родиною, у тому числі двома маленькими дітьми, він спеціально приїхав із Лейпцига. Посуд «Кахла» є частиною повсякденного життя родини. «Тепер ми хочемо ще придбати те, чого нам бракує — або те, що вже розбилося». Для самого уродженця Тюрінгії зв’язок із порцеляною «Кахла» завжди був: «Я виріс із цим посудом і мав тарілки з гарними дитячими малюнками».

Фабричний розпродаж, наскільки це можливо, має тривати аж до наступного року. Пільговий термін надано також для декоративного підрозділу Ніколь Рот. Там, наприклад, ще потрібно опрацювати замовлення. Але там також пробивається маленька іскорка надії: за словами керуючого у справі про банкрутство Ромбаха, над тим, щоб знайти в Калі хоча б «невелике рішення», працюють «на повну потужність». Йдеться, зокрема, про збереження бренду та підрозділу декору. Рот сяє від цієї думки: «Я сповнена надії і хотіла б, щоб справа продовжувалася».