Шматочок повсякденного життя НДР з Дедерона: фартух-халат не виходить з моди

Фартух-кітель колись був невід’ємною частиною повсякденного життя в НДР. Жінки носили його вдома та на роботі, а діти — у дитячих садках та групах продовженого дня. Біргіт Медлер з Ейбенштока в Ерцгебірге згадує, що влітку на деяких підприємствах під нього достатньо було просто надіти нижню білизну. Батьківська фабрика фартухів H. Шустер колись постачала дитячі фартухи з дедерону по всій Республіці. Коли після об’єднання Німеччини вони перестали бути потрібними в дитячих садках, невелике підприємство переорієнтувалося: у центрі виробництва опинилися жіночі фартухи.

У Ейбенштоку на полицях досі лежать традиційні моделі фартухів-халатів: з ґудзиковою застібкою, без рукавів, часто з барвистими візерунками. Медлер каже, що завдяки виробництву фартухів вона знайшла свою нішу. Разом із швачкою Андреа Грімм на підприємстві виготовляють до 400 одиниць на рік і продають їх по всій Німеччині.

А в весняно-літній колекції 2026 року міжнародний світ моди, здавалося, знову зацікавився фартухами та сукнями-халатами. Італійські бренди Miu Miu та Calvin Klein представили їх на подіумі. Однак Біргіт Медлер не хоче говорити про справжнє відродження східнонімецького фартуха-халата. «Нашими клієнтками здебільшого є літні жінки, пов’язані з НДР, — або ті, хто шукає подарунок саме для них».

Попит коливається, повідомляє підприємниця. Коли про фартухи-кіттель публічно згадують у ЗМІ, це відбивається на кількості замовлень. «Тоді ми деякий час живемо за рахунок цього». Оригінальні фартухи-кіттель продаються через інтернет-магазини, що спеціалізуються на товарах НДР, або ж клієнтки звертаються безпосередньо до Ейбенштока.

«Дедерон» із традиційними візерунками

У швачки Андреа Грімм все виходить з перших рук: крій та шви — все виготовляється так само, як за часів НДР. Однак у цьому є й мінус, — сміючись, каже Медлер: «Фартух служить до п’ятнадцяти років, і нашим клієнткам, на жаль, не так швидко знадобиться новий». Взагалі традиційний фартух із дедерону надзвичайно простий у догляді, оскільки не мнеться, відштовхує бруд і швидко сохне, — перераховує керівниця інші переваги.

У місті Франкенберг у Середній Саксонії друкарня «Іннотекс» також зберігає частинку історії текстильної промисловості НДР. Серед близько 40 000 трафаретів, за допомогою яких наносяться візерунки на тканину, є й чимало з часів НДР. Саме тут виготовляються тканини «Дедерон» з принтами для виробництва фартухів у Ейбенштоку, — каже керівник підприємства Юстус Рау.

Наразі це єдине підприємство, яке досі використовує ці тканини для пошиття фартухів. «Звісно, до 1990-х років їх було набагато більше», — каже Рау. Сьогодні щорічно для виробництва фартухів друкується близько 2 000 метрів тканини «Дедерон» — це ледь помітна частка, зважаючи на те, що «Іннотекс» щороку друкує близько трьох мільйонів метрів тканини. «Однак у разі зростання інтересу старі візерунки можна в будь-який час відновити». Періодично цей предмет одягу користувався попитом, наприклад, під час карнавальних заходів або вечірок у фартухах. Нові дизайни, можливо, зможуть знову підвищити інтерес у найближчі роки, вважає Рау.

Біргіт Медлер, навпаки, продовжує робити ставку на класичний крій та звичні візерунки. Вона каже, що, хоча існують і недорогі фартухи з Далекого Сходу, її клієнти саме цінують ручну роботу. 

«Майже ніхто не реагує «нейтрально» на фартук-кітель», — знає Бірте Хемеєр, директорка музею ткацької фабрики братів Пфау в Кріммітшау. У колишній текстильній фабриці, яка сьогодні є музеєм, фартухи-кіттель вже давно є частиною експозиції. «Відвідувачі із задоволенням одягають один із наших фартухів і тим самим перевтілюються в роль текстильниці з НДР». Під час Дня фартуха-кіттель влітку стало очевидно, наскільки великий інтерес викликає цей предмет одягу. «Багато хто пов’язує з фартухом особисті спогади». Наприклад, про бабусю, яка завжди мала цукерки в кишені фартуха.

Фартух — незабаром знову в моді?

У музейному магазині можна придбати фартухи з Ейбенштока. Попит на них здивував навіть саму Хемеєр. Деякі відвідувачі приїжджають саме заради цього. Від лейпцизьких трендсеттерів до студентки-дизайнерки зі Шнеберга — під час Дня фартухів вона «зустріла досить незвичну публіку», додає директорка музею. «Тому я цілком відчула певний натяк на тренд, пов’язаний із фартухом-кіттелем».

У майбутньому музей також планує науково дослідити цей особливий вид текстилю. Планується реалізація дослідницького проєкту, зокрема щодо значення цього предмета одягу для ролі працюючої жінки в НДР. «Фартух був частиною самопрезентації». Те, що жінки іноді носили його й у громадських місцях, могло відігравати не меншу роль, ніж можливі відмінності від західнонімецької культури одягу.

На факультеті прикладного мистецтва Шнеберга Західносаксонського університету Цвікау студенти нещодавно в рамках одного з проєктів досліджували регіональну текстильну спадщину, повідомляє професорка Катаріна Єбсен-Плеттнер. «У цьому контексті темою дослідження стали також фартухи НДР». Особливістю була різноманітність кольорів і візерунків: «Незважаючи на масове виробництво, можна було додати трохи індивідуальності та особистого штриху». Навіть сьогодні молодь може відкрити для себе фартух як предмет одягу, заглиблюючись у регіональні традиції. «У народних костюмах вона відіграє важливу роль».