Вушні маховики та кондиціонер у хоботі: тварини протистоять спеці

Маленькі антилопи — великі досягнення: охолодження за рахунок випаровування під час дихання

«У їхній рідній місцевості температура досягає 40 градусів Цельсія», — розповідає Брокманн. Подовжений, схожий на хобот ніс має велику слизову оболонку з безліччю дрібних судин. Під час дихання виникає охолодження за рахунок випаровування, завдяки чому кров охолоджується. «Дікдіки насправді не мають проблем із спекою. Проте під час облаштування вольєра ми дбаємо про те, щоб вони могли знайти тінь». Тінь важлива для всіх тварин, незалежно від того, чи живуть вони в африканських саванах, чи в холодніших регіонах. 

Що стосується будови тіла, то тут цілком помітний північно-південний контраст. Тварини в теплих регіонах зазвичай мають більші вуха, які добре відводять тепло тіла. Яскравим прикладом є слон. «Він використовує їх як віяло, щоб обдувати себе свіжим повітрям», — каже Брокманн. Однак вуха виконують ще одну функцію. На відміну від решти тіла слона, шкіра в цій ділянці дуже тонка і має безліч дрібних судин. Під час махання кров одночасно охолоджується.

Спека може становити небезпеку і для тварин

Іншим тваринам у спеку залишається лише втеча — навіть якщо це відбувається не на повній швидкості, як у випадку з сейшельськими гігантськими черепахами. Рептилії, які в Дрездені носять імена «Хуго 2–4», рухаються скоріше в уповільненому темпі. Проте в дикій природі їм доводиться стежити за положенням Сонця. Навіть якщо їм дуже подобається тепло, вони повинні бути обережними, вважає Брокманн. «Панцир може надзвичайно нагріватися. Якщо вони не встигнуть вчасно сховатися в тінь, у них трапиться тепловий колапс, і вони загинуть». 

Оскільки тварини, такі як коти та собаки, не потіють і тому не можуть регулювати свій теплообмін, їм доводиться охолоджуватися іншими способами — наприклад, задихаючись. У ложкового пса — мешканця Африки — до цього додаються ще й надзвичайно великі вуха. За їх допомогою він відводить тепло від тіла. В Арктиці ложкова собака не змогла б вижити хоча б через свої вуха — вони б відморозилися. Тому тварини Арктики, такі як полярна лисиця, мають дуже маленькі вуха. 

«Чим ближче до екватора, тим більшими й довшими, по суті, стають придатки тіла», — так Брокманн формулює біологічне правило. У тварин одного виду ті, що мешкають у холодніших регіонах, мають більші придатки, ніж їхні родичі з тепліших країв. Тут важливе значення має співвідношення поверхні тіла до його об’єму. Менші тварини в холоді легше замерзають. Маленькі пінгвіни, що мешкають поблизу екватора, не мали б шансів вижити в Антарктиді — саме тому там мешкають королівські пінгвіни, найбільший вид пінгвінів. 

Тварини пристосовуються до зміни клімату

Брокманн не хоче робити прогнозів щодо того, як зміна клімату вплине на тварин і чи всім вдасться пристосуватися. Є також види, які виграють від цього, каже біолог. Як приклад він наводить лелеку, яка спочатку була класичним перелітником. Зараз дедалі більше лелек більше не летять до Африки чи на Іберійський півострів, а зимують у нас. «Вони знаходять корм, не витрачають енергію на політ і, крім того, мають найшвидший доступ до найкращих місць для гніздування». 

Інші тварини вже давно прибули в наші широти як «тваринні іммігранти». У німецьких лісах вже помічали золотих шакалів, які походять із Близького Сходу. Також нільський гусак більше не потребує Нілу для життя.

Зовсім інший вид змушений по-своєму справлятися зі спекою в зоопарку — це доглядачі тварин. Дрезденський зоопарк реагує на це зміною графіку роботи: доглядачі починають раніше і таким чином можуть прибрати більшу частину вольєрів ще до полуденної спеки. На жаль, людина — окрім потовиділення — не має власної системи кондиціонування. У цьому плані дикдики значно випереджають її.

Copyright 2026, dpa (www.dpa.de). Усі права захищені