Сцена для мопеда: прем’єра фільму «Свобода: Сімсон»

Вже сам характерний стукіт мопедів «Сімсон» викликає у багатьох людей емоції та спогади. Однак «Сімме» вже давно є чимось більшим, ніж просто символом ностальгії за НДР, якої вже не існує. Тепер феноменом «Сімсон» займається театральний проєкт у Зулі. П’єса «Свобода: Сімсон» матиме прем’єру в п’ятницю в індустріальному парку «Сімсон».

Саме на цій території колись виробляли мопеди — у державному підприємстві (VEB) «Ернст Тельманн», що спеціалізувалося на виробництві транспортних засобів та мисливської зброї. Звідти зійшли з конвеєра сотні тисяч мопедів «Сімсон». 

Однак витоки підприємства сягають набагато далі: у 1856 році єврейські брати Лоб і Мозес Сімсон заснували в Зулі підприємство, яке виробляло зброю, а згодом — також велосипеди та автомобілі. У 1935 році нацисти експропріювали сім’ю Сімсон і продовжили роботу виробничого підприємства під іншою назвою. Керівник підприємства Альфред Сімсон втік до Швейцарії, а в 1937 році емігрував до США.

Режисер ще в юності сам їздив на «Сіммі»

Режисер Янек Лібетрут, який народився і виріс у 1980 році в Гарці (НДР), має власні спогади про цей двоколісний транспорт з юності: «У 16 років я сам мав «Сімсон» кольору «Сахара» і їздив на ньому до школи». Про те, що за цією маркою стоїть історія єврейської родини, він дізнався лише набагато пізніше.

І це пов’язано з його колишнім сусідом по кімнаті Аароном Боксом. Він також родом із Вернігероде, є письменником — і в рамках дослідження зустрівся в Нью-Йорку зі спадкоємцем «Сімсона» Деннісом Баумом. Коли він повернувся, ця історія не давала їм спокою, і вони створили проект «Свобода: Сімсон».

Разом зі своєю командою вони шукали очевидців, які працювали на заводі. Але вони також розмовляли з молодими людьми, які сьогодні галасують по країні на своїх «Сімменах», лагодять їх і підтримують ці транспортні засоби як культові об’єкти. «Ми провели бесіди зі 140 людьми», — розповідає Лібетрут. Театрали, зокрема, організували «кафе розповідей» та прогулянки спогадами на території колишнього заводу.

Ці бесіди та цитати очевидців стали основою для вистави тривалістю дві з половиною години. «Було б неправильно вигадувати персонажів та історії», — каже Лібетрут. Проте вони дозволили собі певну художню свободу. «Одна сцена розгортається біля кіоску з їжею в 1995 році — там ми змушуємо зустрітися персонажів, які в реальності не обов’язково б зустрілися». Голоси респондентів також чути в інших місцях вистави: у хорі громадян.

Цитати свідків тих часів у документальному театрі

«Здебільшого свідки тих часів ділилися з нами майже романтично-позитивними спогадами про свій час на заводі», — розповідає Лібетрут. Звісно, йшлося про складні ситуації з застарілим виробничим обладнанням. «Але люди почувалися на заводі добре і відчували себе частиною спільноти».

Проте знайшлися й окремі критичні голоси: наприклад, від тодішніх школярок, яких раз на тиждень примусово залучали до допомоги на виробництві. «А ще був один панк, який проходив там навчання і постійно вступав у конфлікти — звісно, у нього залишилися не найкращі спогади про той час», — каже Лібетрут. Виставу ставлять у будівлі, де колись розташовувався навчальний центр заводу.

Театрал бачить багато причин, чому «Сімсон» досі так зворушує багатьох людей. Одна з них цілком прагматична: мопеди, які ще були дозволені в НДР, завдяки спеціальному положенню можуть розганятися до 60 кілометрів на годину — натомість інші мопеди — максимум до 45 кілометрів на годину.

Політика також робить ставку на символічну силу «Сімсона»

А ще є політика: політики партії «АдГ» (AfD), такі як Ульріх Зігмунд у Саксонії-Ангальт та Бйорн Геке у Тюрінгії, використовували ці двоколісні транспортні засоби під час передвиборчої кампанії. Але й прем’єр-міністр Тюрінгії Маріо Фойгт (CDU) є затятим шанувальником «Швальбе» та інших моделей. Він, наприклад, докладав зусиль для поширення дії спеціального положення щодо швидкості на реімпортовані мотопеди «Сімсон». Але й «Ліві» не залишаються осторонь: колишній прем’єр-міністр Тюрінгії Бодо Рамелов, наприклад, опублікував у Instagram своє фото у футболці з написом «Антифашистські водії Simson».

«Для політики це цікаво, бо це об’єкт ідентифікації для майже втраченої східнонімецької ідентичності», — припускає Лібетрут щодо уваги до «Сімсона». Він бачить у мопедах засіб для розмови про повсякденну культуру НДР, яка виходить за межі диктатури. «У людей були свої особисті історії, своє повсякденне життя — після возз’єднання вони хотіли б відчути, що це враховується і сприймається серйозно». 

Спадкоємці сім’ї Сімсон: протест проти привласнення бренду партією «АдГ»

Спадкоємці сім’ї Сімсон із занепокоєнням стежать за деякими подіями: Вони чітко дали зрозуміти, що не бажають, щоб їхню справу використовували, насамперед з боку партії «АдГ» («AfD»). «Тримайте ім’я «Сімсон» подалі від політики», — закликав речник родини Денніс Баум під час акції протесту проти федерального з’їзду партії «АдГ» у липні в Ерфурті. Його родина, за його словами, донині сповідує іудаїзм. Це ніколи не узгоджується з програмою «АдФ», — зазначив Баум, який мешкає у США.

Його та інших членів родини також очікують у п’ятницю на прем’єру в Зулі, квитки на яку вже розпродані, як повідомила Лібетрут. На інші вистави в Зулі ще є квитки. Творці вистави мріють наступного року відправити її в гастролі по інших містах.