«Коли я прокидаюся рано, я радію, що маю роботу», — каже Захра Сарварі, і її обличчя сяє від щастя. Тоді вона розуміє, що сьогодні у неї є чим зайнятися. Ось уже кілька місяців 39-річна жінка з Афганістану працює в їдальні Дрезденського технічного університету: то роздає їжу, то миє посуд у посудомийній машині. Наразі вона працює чотири години на день, а згодом робочий день має тривати шість або навіть вісім годин. Тоді, можливо, вона зможе працювати в кафетерії або навіть кухарем. «Я довго шукала роботу», — каже мати трьох дітей. У її рідній країні жінкам взагалі не дозволялося працювати. Тепер вона — частина колективу. Німецькі колеги, за її словами, «дуже милі». «Я навіть не відчуваю, що я іноземка. Тут я теж німкеня». Звісно, іноді виникають проблеми, адже ти новачок. Приємно більше не отримувати гроші від центру зайнятості. «Я підходжу до своїх дітей і кажу: ось гроші, які я заробила своєю працею. Це мої гроші». Разом із 13 іншими жінками іноземного походження Захра Сарварі отримала цю роботу завдяки програмі Дрезденської ради з питань іноземців та Саксонської ради з питань біженців. Ця програма, серед іншого, фінансується ЄС та Федеральним міністерством праці. Одинадцять жінок досі беруть у ній участь. «Це була особлива ситуація. Студентська служба одразу шукала багато нових співробітників», — каже Крістіан Шефер-Хок, виконавчий директор Ради з питань іноземців. За словами Шефера-Хока, Рада у справах іноземців уже роками займається працевлаштуванням жінок, які пережили біженство. «Це й так досить важко». Однак проект зі «Студентським фондом» вселяє йому надію. «Якщо роботодавець справді хоче, то можна досягти дуже багато чого». Часто він чує виправдання. Виконавчий директор переконаний: якщо така організація, як «Студентський фонд», може це зробити, то й інші теж зможуть. І ще одне він уточнює: «Це не подарунок, «Студенткар» вимагає результатів». Міхаель Ролльберг, виконавчий директор «Студенткару», дотримується такої ж думки. У університетській гастрономії працює 200 співробітників, тож там достатньо місця для інтеграції. Він рекомендує — так само, як і Шефер-Хок, а також міністр соціальних справ Саксонії Петра Кьоппінг (СДПН), відповідальна за інтеграцію, — брати цей проєкт за приклад. «Ми маємо дійти до того, щоб це сприймалося як щось цілком звичне», — наголошує Крістіан Шефер-Хок. Кьоппінг прагне більшої гнучкості. З одного боку, потрібно усунути бюрократичні перешкоди при працевлаштуванні мігрантів, а з боку роботодавців — також упередження. Дехто вважає, що якщо мігранти не володіють німецькою мовою досконало, то нічого з цього не вийде. «Сьогодні ми побачили, що мову найкраще вивчати на робочому місці, коли працюєш разом із німецькими працівниками та інтегруєшся тут. Тоді все відбувається найшвидше». Робота в їдальні не в останню чергу розширила кулінарні горизонти Захри Сарварі та її колег. Іноді вона ще не знає назв страв і спочатку мусить запитати своїх німецьких колег, — каже Родіна Джамаа, яка родом із Дамаска. «Я вважаю німецьку кухню дуже цікавою», — зазначає молода жінка, залишаючись при цьому дипломатичною. Напевно, те чи інше з цих страв у майбутньому з’явиться й на її домашньому столі. Copyright 2026, dpa (www.dpa.de). Усі права захищені«Я навіть не відчуваю, що я іноземка».
Знайти роботу для жінок-біженців важко
Бажання більшої гнучкості та меншої бюрократії
