Еріх Кестнер: Заклик до активного спротиву правому екстремізму

Еріх Кестнер, автор таких популярних дитячих книжок, як "Еміль і детективи" та "Літаючий клас", через півстоліття після своєї смерті у всіх на вустах - але вже зовсім в іншому сенсі. Його висновки про Третій Рейх та його причини сьогодні широко цитуються в статтях та онлайн-постах, від політиків до спортсменів, а також на демонстраціях у багатьох місцях Німеччини, щоб спонукати людей до активного опору зростанню правого екстремізму. Гіркий баланс письменника, який народився в Дрездені 125 років тому, 23 лютого, все ще залишається вибухонебезпечним.

"З подіями 1933-1945 років слід було боротися найпізніше до 1928 року. Пізніше було вже запізно", - заявив Кестнер у 1958 році у промові про спалення книг у ПЕН-клубі. Наступне застереження можна сприймати як заклик і сьогодні, вважає мюнхенський літературознавець Свен Ганушек і продовжує: "Не можна чекати, поки снігова куля перетвориться на лавину. Ви повинні розчавити сніжку, що котиться. Ніхто не може зупинити лавину. Вона зупиняється лише тоді, коли поховає все під собою".

За словами Ганушека, який вважається знавцем творчості Кестнера, автор виголошував політичні промови, брав участь у демонстраціях, писав есеї та статті у повоєнні роки, на відміну від веймарського періоду. "І це ті метафори, які зараз цитуються". Він брав участь і виходив на вулиці. "Він вважав за краще бути активним занадто часто і занадто швидко, ніж бути занадто стриманим". Він протестував проти війни у В'єтнамі та брав участь у великодніх маршах.

Кестнер провів дитинство і юність у Дрездені, ще школярем писав вірші і хотів стати вчителем. Після року військової служби він отримав атестат зрілості, а потім вивчав німецьку мову, історію, філософію, журналістику та театрознавство. У 1919 році він поїхав до Лейпцига, де написав свої перші газетні статті, а згодом до Ростока та Берліна. Ще будучи студентом, у 1924 році став редактором відділу художньої літератури "Neue Leipziger Zeitung", у 1926 році перейшов до політичного відділу, а в 1927 році був офіційно звільнений разом з ілюстратором Еріхом Озером через вірш - але залишився позаштатним співробітником.

У 1927 році поїхав до Берліна і писав художні статті для "Die Weltbühne" і "Vossische Zeitung". У 1929 році вийшов його роман для дітей "Еміль і детективи", який через два роки був екранізований за сценарієм Біллі Вайлдера. У 1933 році він випадково став свідком спалення своїх книг на Оперній площі в Берліні. Після цього на популярного письменника чекали роки ходіння по канату націонал-соціалізму. Він залишився, частково через свою матір, з якою підтримував близькі стосунки протягом усього життя. Через заборону публікацій він міг публікуватися в Німеччині лише під псевдонімом.

Часом він переховувався, але потім регулярно сидів у берлінській кав'ярні, розповідає Ганушек. "Це теж було добре відомо". Гестапо заарештовувало його двічі. "Були також періоди, коли він щоночі спав в іншому місці". Він підтримував людей у підпіллі фінансово "і намагався кидатися проти жала", чинити опір.

"Він йшов на компроміси, мусив йти на компроміси, він не був братами і сестрами Шолль, не був героєм у цьому сенсі". Але його бульварні комедії демонструють, "що означає не знати, що є що, де є що", - каже літературознавець. Книги Кестнера продовжували друкувати в інших німецькомовних країнах і все ще поширювалися в Німеччині. І йому дозволили написати сценарій до фільму "Мюнхгаузен" під іншим ім'ям. Лише в 1943 році йому фактично заборонили працювати, і він жив на свої заощадження до кінця війни.

Тим часом він збирав матеріал для роману, "своєрідної моральної історії Третього Рейху", - розповідає Ганушек. Були лише фрагменти - перешіптувані жарти, коментарі до газетних повідомлень, описи негараздів повсякденного життя. Тоді Кестнер зрозумів, що писати про Голокост, масштаби якого стали очевидними лише після війни, неможливо. Він тихо поховав проект.

Успішний автор потім два з половиною роки знову працював журналістом у "Neue Zeitung", намагаючись пролити світло на нацистську епоху, відвідуючи Нюрнберзький процес і описуючи "абсурдні реалії, вбивчу природу Третього рейху". Пізніше він повернувся до письменництва, здобувши колишню популярність завдяки таким дитячим книжкам, як "Das doppelte Lottchen" та "Die Konferenz der Tiere", а також супроводжував політичні протести. За словами Ганушека, це можна знайти в текстах кабаре, шансоні, газетних статтях, промовах і коротких виступах на демонстраціях. У 1960-х роках письменник жив між двома дружинами, почергово переїжджаючи то до Мюнхена, то до Берліна, де також жив його син. У 1974 році Кестнер, який ніколи не відпускав Дрезден і Саксонію, помер від раку - і знайшов свій останній притулок у Мюнхені.