«Коли я прокидаюся рано, я радію, що маю роботу», — каже Захра Сарварі, і її обличчя сяє від щастя. Тоді вона розуміє, що сьогодні у неї є чим зайнятися. Ось уже кілька місяців 39-річна жінка з Афганістану працює в їдальні Дрезденського технічного університету: то роздає їжу, то миє посуд у посудомийній машині. Наразі вона працює чотири години на день, а згодом робочий день має тривати шість або навіть вісім годин. Тоді, можливо, вона зможе працювати в кафетерії або навіть кухарем.
Знайти роботу для жінок-біженців важко
За словами Шефера-Хока, Рада у справах іноземців уже роками займається працевлаштуванням жінок, які пережили біженство. «Це й так досить важко». Однак проект зі «Студентським фондом» вселяє йому надію. «Якщо роботодавець справді хоче, то можна досягти дуже багато чого». Часто він чує виправдання. Виконавчий директор переконаний: якщо така організація, як «Студентський фонд», може це зробити, то й інші теж зможуть. І ще одне він уточнює: «Це не подарунок, «Студенткар» вимагає результатів».
Міхаель Ролльберг, виконавчий директор «Студенткару», дотримується такої ж думки. У університетській гастрономії працює 200 співробітників, тож там достатньо місця для інтеграції. Він рекомендує — так само, як і Шефер-Хок, а також міністр соціальних справ Саксонії Петра Кьоппінг (СДПН), відповідальна за інтеграцію, — брати цей проєкт за приклад. «Ми маємо дійти до того, щоб це сприймалося як щось цілком звичне», — наголошує Крістіан Шефер-Хок.
