За 0,8 секунди життя Франка-Міхаеля Валя кардинально змінилося. Протягом 0,8 секунди тромб перекрив кровопостачання до голови. Наслідок — інсульт. З однієї миті на іншу колишній зірковий гандболіст мусив змиритися з тим, що тіло — його колишній спортивний капітал — більше не підкоряється йому.
«Як швидко зазвичай минає секунда. 0,8 секунди — і тромб зник. Але цього вистачило», — розповідає Валь німецькому інформаційному агентству. «Для мене це історія, яку я, по суті, взагалі не можу осягнути».
У клініці він сказав професору: «Ви тут головний, тож ви відповідаєте за те, щоб я завтра знову був удома». Лікар відповів йому: «Пане Вале, найголовніше, що вам потрібно, — це терпіння. Організм повинен відновитися».
Це було 30 серпня 2023 року, через шість днів після його 67-го дня народження. Лише через півроку він повернувся додому. Тепер Валю, одному з найвидатніших німецьких гандболістів, наступного понеділка (24 серпня) виповниться 70 років.
Валю й досі вражає своєю статурою. Коли уродженець Ростока стоїть у дверях свого будинку в Гессіш-Ольдендорфі, він майже заповнює їх. Зріст понад 1,90 метра, широкі плечі, міцний рукостискання на привітання. І все ж наслідки інсульту помітні на його лівій руці та нозі.
Але Валь — не з тих, хто змиряється зі своєю долею. Від нього не почути ні скарг, ні гіркоти. «Будь вдячний за кожен день. Використовуй його, роби те, що тобі подобається. Бо — якщо перебільшити — все може швидко скінчитися», — каже він. Раніше він про це не замислювався. Тепер він вдячний за те, «що прокидаюся вранці і є здоровим», — каже він і після паузи додає: «Наскільки здоровим».
Високорезультативний спорт допоміг йому після інсульту не лише фізично. Ще будучи гандболістом, він був амбіційним і часто тренувався більше за інших. Так само він робить і зараз. Коли інші пацієнти в реабілітаційному центрі проводили на біговій доріжці дві хвилини, він тренувався 40 хвилин. І сьогодні він тренується щодня. Кілька разів на день він вигулює собаку Ніку своєї партнерки, піднімає гантелі, піднімається та спускається сходами, робить присідання.
Коли перед тобою стоїть Вагль, можна уявити, наскільки страшним це було для захисників і воротарів, коли Вагль біг на них, готувався до стрибкового або підйомного кидка і з первісною силою своєї правої руки закидав м’яч у напрямку воріт. М’яч летів на воротарів зі швидкістю до 136 кілометрів на годину — як було виміряно одного разу. Він був тим, для кого поняття «потужність» здавалося створеним спеціально.
«Потті був видатним гравцем із чудовою кар’єрою», — каже нинішній головний тренер національної збірної Альфред Гісласон. «У 80-х роках я часто грав проти нього. Те, що він демонстрував на полі, було абсолютним світовим класом — і, як правило, рідко радувало нас, ісландців.»
Після завершення плавальної кар’єри в юнацькому віці, що включала титул чемпіона НДР серед юнаків, він перейшов у гандбол. Тоді йому було 16 років. Оскільки він прийшов із плавання та через своє прізвище — навіть попри те, що його написання було неправильним — у клубі «SC Empor Rostock» він отримав прізвисько «Потті», що походить від слова «кашалот».
Через сім років він разом із збірною НДР на Олімпійських іграх 1980 року в Москві, які бойкотував Захід, виграв золото у фіналі проти Радянського Союзу, який вважався непереможним. Він забив п’ять голів у цій перемозі. І чимало хто вважає, що саме він відіграв вирішальну роль у успіхах НДР у гандболі.
І досі Валь є рекордсменом за кількістю матчів за національну збірну Німеччини — 344 матчі: 313 за НДР і 31 за об’єднану Німеччину після 1990 року. 1 412 голів у міжнародних матчах досі залишаються неперевершеним рекордом. 17 років він грав за «Емпор Росток», перш ніж менеджер Дітер Тераске після політичних змін 1990 року переманив його до клубу другої ліги «СГ Гамельн».
Завдяки підтримці з НДР — окрім Валя та воротаря Віланда Шмідта до клубу приєдналися й інші гравці зі Східної Німеччини — провінційний клуб піднявся у вищий дивізіон і протримався у Бундеслізі кілька років. Вааль завершив свою професійну кар’єру в 1993 році. До цього він ще в складі об’єднаної німецької збірної брав участь в Олімпійських іграх 1992 року в Барселоні. Однак через травму плеча йому так і не вдалося повернутися до того рівня майстерності, який він демонстрував раніше.
Після завершення кар’єри він залишився в цьому регіоні, працював на різних посадах у клубі «SG Хамельн», зокрема був помічником тренера нинішнього тренера національної збірної Гісласона. Окрім роботи в будівельній ощадній касі, Вагль ще тренував кілька команд у регіоні.
У об’єднаній Німеччині досягнення Валя не були належним чином вшановані. Так, у Залі слави німецького спорту увічнені західнонімецькі гандболісти Бернхард Кемпа, Хайнер Бранд, Йоахім Декарм та Ерхард Вундерліх, а також гандболістка з НДР Крістіна Ріхтер. Гравців із олімпійської збірної навколо воротаря Віланда Шмідта та Валя там немає.
Він щиро радіє за всіх, кого туди прийняли. Проти чемпіонів світу 1978 року Бранда, Декарма та Вундерліха він сам ще грав. Вони на це заслужили, підкреслює Валь. «Але тоді б треба було згадати, наприклад, Віланда Шмідта або, можливо, навіть Франка Валя», — каже він. Він би зрадів. «Сьогодні я кажу: ну що ж, якщо відповідальні за це не хочуть або не хочуть цього бачити, то хай буде так».
Для нього зараз і так важливі інші речі. Він хоче й надалі працювати над собою та своїм тілом. «Я дуже радий, що знову тут, де я є, і можу так добре рухатися», — каже Вагль. «Мені доведеться почекати. Я не можу сам собі призначити конкретну дату».
Але в його календарі вже є інша дата: у понеділок батько двох дітей і дідусь трьох онуків святкуватиме своє 70-річчя в найтіснішому сімейному колі. Через п’ять днів відбудеться друга частина святкування. Тоді приїдуть брати й сестри та друзі.
Авторські права 2026, dpa (www.dpa.de). Усі права захищені
