Еберхард Фогель вже давно забезпечив собі місце в підручниках з історії футболу. Цей скромний, завжди високопрофесійний колишній нападник ФК «Карл-Маркс-Штадт» та ФК «Карл Цайс Єна» у віці 83 років програв тривалу боротьбу з підступною хворобою. Залишилися лише спогади про безліч прекрасних голів та незліченні прориви по флангу, якими він не лише обдурював захисників у 440 матчах Верхньої ліги НДР, а й завоював повагу та визнання за кордоном. Настільки, що навіть легендарний Пеле хотів запросити Фогеля в якості нападника-партнера до свого клубу «Сантос». Це було в 1970-х роках. Тоді з Бразилії до Єни надійшла пропозиція від клубу Пеле, яка за тодішніми мірками була просто аморальною. Основа переговорів: два мільйони німецьких марок — 1,5 мільйона для компанії «Карл Цейс», півмільйона для Фогеля як гонорар. «Ну, гроші я, звісно, хотів би отримати», — сказав колись Фогель газеті «Leipziger Volkszeitung»: «Але я був дуже прив’язаний до рідного краю, не хотів розлучатися з батьками та друзями. І, до речі: мій батько б мене задушив, якби я втік. Але про перехід ніколи серйозно не йшлося». Вогель і так став щасливим. Цифри це підтверджують. 440 матчів у Вищій лізі зробили його рекордсменом НДР. 188 голів у чемпіонаті означають друге місце після Йоахіма Штрайха (229 голів). 74 матчі за збірну НДР із 25 голами та 24 матчі за олімпійську збірну з десятьма голами особливо виділяються серед його кар’єрних досягнень. Титул чемпіона НДР у складі «Карл-Маркс-Штадта» 1967 року та три перемоги в Кубку ФДГБ у складі «Єни» (1972, 1974, 1980) перевершуються двома олімпійськими бронзовими медалями 1964 і 1972 років, а також виходом у фінал Кубка володарів кубків Європи 1981 року у складі «Єни» проти «Динамо» (Тбілісі) (1:2). А також він входив до складу збірної на чемпіонаті світу 1974 року. «Він був обдарованим нападником, який міг би грати в будь-якій команді світового класу», — сказав колись його колишній партнер по команді, а згодом тренер Ганс Майєр у розмові з Німецьким інформаційним агентством і додав ще один суперлатив: «Те, як він трактував позицію лівого крайнього нападника, можна було б знімати в навчальних фільмах». Як тренер, Мейєр враховував думку свого нападника, а той підтримував його з усіх сил. У останньому сезоні Фогеля — 1982 року йому вже було 39 — Мейєр залишав за ним право вирішувати, чи виходити на поле з самого початку, чи з лави запасних. Чим старшим ставав Фогель, тим професійніше він ставився до футболу. Ніколи не мав серйозних травм, зосереджувався на футболі — і мав хороші гени: саме так Фогель колись описав, чому йому вдавалося так довго підтримувати свою фізичну форму на такому високому рівні у футболі. «Він був скромною, чесною людиною, яка досягла феноменального розвитку, бо мала правильне ставлення до своєї роботи», — сказав Мейєр. Натомість тренерська кар’єра Фогеля увінчалася значним успіхом лише у роботі з молоддю. З 1983 по 1990 рік він працював у Футбольній федерації НДР. У 1986 році він став чемпіоном Європи з юнацькою збірною, до складу якої входив Маттіас Саммер, а наступного року — бронзовим призером чемпіонату світу серед U20. Зрештою, у 1989 році збірна U16 завоювала срібло чемпіонату Європи. Кінець футболу в НДР Фогель пережив як помічник тренера останньої національної збірної поряд з Едуардом Гейєром. Після об’єднання Німеччини він працював тренером клубів у Єні, «Ганновері 96», «1. ФК Магдебург» та «Дрезденському СК», а також тренером збірної Того, проте кожен з цих періодів тривав не довше одного сезону. Проте з «Магдебургом» він вибив з Кубка Німеччини у 2-му раунді сезону 2000/2001 «Баварію» (Мюнхен), яку тренував Оттмар Хітцфельд, а з «Єною» у 1996 році вийшов до 2-ї ліги. Авторські права 2026, dpa (www.dpa.de). Усі права захищеніРекордсмен з численними успіхами
Успішний лише як тренер молоді
